Міка Гаккінен - “Летючий фінн”

Міка Гаккінен - “Летючий фінн”

Досягнення - дворазовий чемпіон (1998, 1999) та віце-чемпіон (2000) з Formula-1, чемпіон британської Formula-3 (1989), чемпіон Opel-Lotus Euroseries (1988), чемпіон Nordic Formula Ford (1987), п’ятикратний чемпіон Фінляндії з картингу в різних класах та вікових категоріях.
Статистичні дані:
Набрані очки - 420
Перемоги - 20
Подіуми - 51
Поул-позиції - 26
Найшвидші кола - 25
Старти в Гран-прі - 162
Дебют у Формулі-1 - 10.03.1991, Гран-прі США
Останній Гран-прі - 14.10.2001, Гран-прі Японії
Перша перемога - 26.10.1997, Гран-прі Європи
Остання перемога - 30.09.2001, Гран-прі США
Перший подіум - 24.10.1993, Гран-прі Японії, 3 місце
Останній подіум - 30.09.2001, Гран-прі США, 1 місце
Перший «поул» - 28.09.1997, Гран-прі Люксембурга (в день народження)
Останній «поул» - 27.08.2000, Гран-прі Бельгії
Особисте життя - був одружений на Ерьї Хонканен (розлучились у 2008-му), з якою має сина та доньку. Зараз одружений на Маркеті Ремешовій, з якою у них також народилась донька.

Летючий фін, якому допоміг фін-чемпіон

Маленький Міка часто їздив з батьком на роботу повз автодром і за його словами так він і захворів на жагу швидкості - звуки моторів притягували його все більше. Батьки допомогли з купівлею першого карта вже в шість років, на якому він відразу ж потрапив в аварію. Але то був “перший млинець нанівець”. Тому що до 18 років він п'ять разів вигравав чемпіонат країни!
Потім Міка перейшов до Formula Ford 1600 і саме в ті часи його помітив перший в історії фінський чемпіон “Формули-1” Кеке Росберг. Частково він допомогав Гаккінену потрапити в більш потужні команди та серії. Міка ставився до цього з розумінням - є багато молодих швидких гонщиків, але в команди беруть не всіх.
Втім, Гаккінен не підвів покровителя та в майбутньому менеджера - наприклад, у сезоні Formula-3 1989 року він переміг із відривом у 23 очки від другого місця, яке посів Міка Сало!

Дебют та розвиток

Своїми успіхами Міка Гаккінен отримав шанс потрапити у “вищий світ” - в сезоні 1991 року підписав контракт із командою Lotus. Але це була не та славетна команда, яка й досі входить до ТОП-5 переможців Кубку Конструкторів. Про перемоги тут майже забули. Наприклад, коли Міка та його партнер по команді одночасно фінішували в очковій зоні у Гран-Прі Сан-Марино, це сталось вперше за три роки. Але Гаккінен отримував головне - досвід. Тому у 1992-му році він виборов вже 11 очок проти двох у 1991-му.
В 1993-му Рон Деніс покликав Міку до McLaren. І це був початок легендарного шляху. Почавши тест-пілотом, Гаккінен вже наприкінці сезону замінив Майкла Андретті та навіть встиг завоювати свій перший подіум. А ще встиг підколоти Айртона Сенну, якому на тренуванні сказав, що пройшов трасу краще за нього, бо має “великі шари”.

Кар'єра, яка могла скінчитись

Сезони 1994, 1995, 1996 та 1997 пройшли для McLaren та Міки з перемінним успіхом. А ще в цей період сталася ще одна важлива подія зі знаком “мінус”. На Гран-Прі Австралії 1995 року, під час тренувань він потрапив в страшну аварію - зіткнення з відбійниками було таким сильним, що Міка отримав перелом черепа та впав в кому на день. Але лікарі його витягнули. З того часу він мусив носити слуховий апарат у лівому вусі. Також кажуть, що саме ця травма стала причиною його досить короткої кар'єри в “королівських гонках”.
Лише в 1997-му році “сріблясті стріли” остаточно пересіли на мотори Mercedes та нарешті поїхали. Наприклад, в останній гонці сезону Міка завдяки зіткненню лідерів Шумахера та Вільньова виборов першу перемогу на етапі “Формули-1”!
До речі вже тоді почало проявлятись їх легендарне суперництво з “червоним бароном”. Й більшість експертів та фанатів погоджуються з тим, що чемпіонства Гаккінена набирають ще більшої ваги завдяки тому, що він перемагав саме Шумахера. Так само як і чемпіонства Шумахера ще яскравіші завдяки перемогам над фіном.

Чемпіон, що їздив швидше за Шумахера

Міка завжди швидко їздив. Тому й отримав прізвисько “Летючий фін”. І у 1998-му та 1999-му році йому вдалося це довести.
Гаккінен нарешті отримав швидкий та надійний болід й навіть висловлювався що з такою машиною йому може завадити перемогти в чемпіонаті лише диво. Цим дивом виявився Міхаель Шумахер, який минулий сезон програв Вільньову, тому вже зачекався перемоги особистому заліку. Уявіть, того року лише 2 гонки з 16 виграли інші пілоти! Перед останнім Гран-Прі Японії у Гаккінена було на 4 очки більше, але поул взяв Шумахер. І тут втрутився випадок. До речі, критики фіна кажуть, що таких випадків було багато та взагалі називають його чемпіонство “випадковим”. Але є що є - пілот Prost-Peugeot Ярно Труллі заглох на старті, тому дирекція гонки призначила рестарт. І тут недопрацювали механіки Ferrari - коли у McLaren здогадались покласти у бокові понтони суху кригу, італійці цього не зробили. В результаті на колі для прогрівання заглох вже сам Шумахер! І почав гонку з 22-ї позиції замість першої. Міка не став втрачати такий шикарний шанс і не дав нікому до нього наблизитись, взявши своє перше чемпіонство!
Сезон 1999 року очікували як серйозне протистояння Ferrari проти McLaren та їх перших пілотів. Але не так сталося, як гадалося - в середині чемпіонату Мікаель потрапив в аварію та зламав обидві ноги, повернувшись лише за дві гонки до кінця. Боліди McLaren так само були найшвидшими, але Гаккінен сам дав шанси конкурентам, декілька раз грубо помиляючись на трасі. В результаті перед останньою гонкою він поступався Едді Ірвайну з Ferrari чотирма очками. І попри те, що на стартовій решітці Ірвайн був за Гаккіненом, поул був в Шумахера, який не збирався так просто дарувати конкуренту перемогу. Втім німець не зміг довго втримувати фіна - на фініші Міка привіз Міхаелю аж п'ять секунд, а Ірвайн приїхав третім. Друге поспіль чемпіонство було в його кишені!
Наступний сезон лише на бумазі був конкурентоспроможним з боку Гаккінена. Шумахер протягом сезону мав відрив до 24 очок, а перемогами в останніх чотирьох гонках остаточно залишив фіна другим.
2001 рік став ще гіршим та й останнім для Гаккінена у “Формулі-1”. Вже на першому Гран-Прі в Австралії він потрапив в аварію і вже тоді багато хто побачив, що Міці потрібна перерва. Багато сходів, невдалі результати та лише п'яте місце.
Після цього Гаккінен оголосив, що закінчує з “Формулою-1”. З 2005-го по 2007-й він ще поїздив у DTM, але без особливих успіхів.